ПОБІ́ДНО, поет., заст. Присл. до побі́дний 1. А коли сонце заходить, ватаг виносить з стаї трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори (Коцюб., II, 1955, 326); Вперед, вперед! — побідно сурма гра (Нех., Під.. зорею, 1950, 104); В повітрі й на землі побідно з пекельним ворогом б’ємось! (Криж., Калин. міст, 1940, 14); Головне для нас з вами [для кінорежисерів] — боротьба за молоду людину на екрані.., яка повинна побідно вийти у фільмах з наших студій і пройти по всьому світу на радість трудящим (Довж., III, 1960, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 615.