ПО́БІК, розм.
1. присл. Те саме, що по́ряд 1 1; обік. — Ти думаєш, — ..почала Галя, — ..легко мені дивитись на життя батькове побік з життям добрих людей?.. (Мирний, II, 1954, 235).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається на позначення місця, особи, предмета, недалеко від яких відбувається дія або перебуває хто-, що-небудь; біля, коло. Іти побік хати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 616.