Побіляти, ля́ю, єш, сов. в. побілити, лю́, лиш, гл. Бѣлить, побѣлить. Нащо мені, моя мати, личко побілила? Чуб. V. 462. Побілили… полотно. Рудч. Ск. II. 44.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 204.