ПОБІ́Р, бо́ру, ч.
1. перев. мн., заст. У дореволюційній Росії — збір грошима або натурою (на користь держави, поміщика і т. ін.). З кожної хати брали одсипного і десятину. Невелика ще біда сі побори, коли б не осоружна шляхта збирала їх (Стор., І, 1957, 367); Подать, збори, побори, викупне, лихі порядки, що завели пани і правителі, людей давлять (Горд., Чужу ниву.., 1947, 139).
2. діал. Дія за знач. побира́ти. [Комісар:] Семен Перун має бути арештований за надужиття при поборі податків (Фр., IX, 1952, 416).
3. діал. Призов на військову службу. — Мені ще два роки чекати, поки буду вільний від військового побору і зможу женитися (Фр., III, 1950, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 618.