ПОБІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який не має прямого, безпосереднього стосунку до чого-небудь, не пов’язаний з головним, основним; другорядний. Ті побічні обра́зи забирають значну часть [частину] вашої духовної енергії (Фр., XVI, 1955, 252); Географічне середовище, природні умови впливають певною мірою на розвиток суспільства і на психологію народів. Але цей вплив є, головним чином, побічним. Він здійснюється через виробництво і суспільні відносини (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 37); // Який одержують одночасно, разом з основним; вторинний. Чимале місце в ресурсах фосфорних добрив займатимуть фосфоритне борошно та фосфат-шлаки [фосфатні шлаки]. Їх джерело — побічні продукти металургійної промисловості (Наука.., 12, 1963, 43).
∆ Побі́чний на́голос, лінгв. — додатковий наголос у багатоскладовому слові. Відносна слабкість головного наголосу слова приводить до виділення побічного наголосу або побічних наголосів у тім самім слові (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 150).
2. Розташований, розміщений поряд з чим-небудь. Я зложила шитво й вийшла нечутно до побічної кімнати (Коб., І, 1956, 132); Вона одійшла до побічної лави й сіла (Досв., Вибр., 1959, 86); // Розташований, розміщений по обидва боки або навколо чого-небудь. Рядом з Шевченковою горою.. стоїть зовсім гола гора.. По другий бік могили стоїть узька, з боків закруглена гора. Ці обидві побічні гори виступають трошки вперед (Н.-Лев., II, 1956, 382); За ним [вокзалом] синіють ліси, жовтіють поля, біліють церкви побічних сіл (Мирний, V, 1955, 209); // Який лежить, проходить в стороні від основного, прямого шляху. Друг, щоб їхати швидше, хоче йти побічним руслом (Довж., III, 1960, 313); Побічна дорога.
3. Чужий, який не належить до даного колективу, товариства і т. ін.; сторонній. Пора нам глянути ясними очима на нашу роботу, пора додати їй, окрім любові, і освітнього погляду, і посидючої праці, щоб не сміялись побічні люди (Мирний, V, 1955, 361); У вітальні [Будинку літератури] було повно люду: літератори, журналісти, художники, музи́ки, актори, режисери, підсобні діячі мистецтва і побічні керівники (Досв., Вибр., 1959, 384); // Який перебуває у непрямій спорідненості, належить до бічної лінії спорідненості. Банькуватість очей Заблудовський пояснював шляхетською кров’ю в далекім, побічнім роду (Ле, Наливайко, 1957, 241).
4. Не притаманний даному колективу, товариству і т. ін.; який проникає ззовні, від чужих. В Карпатах держаться старовини в усьому, навіть у поглядах та щедрівках: це край, захищений горами од усякого побічного впливу (Н.-Лев., II, 1956, 403).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 618.