ПОВ’Ю́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пов’ю́чити. Ой стоять коні да попутані, пов’ючені (Думи.., 1941, 186); // пов’ю́чено, безос. присудк. сл. Коли вже все було пов’ючено на коней та на вози, Андрущенко та Тишко звеліли зарізать кілька баранців та дві корови (Морд., І, 1958, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 698.