ПО́ВАГОМ, присл. Не поспішаючи, не кваплячись; поволі, повільно. — А де ж воно лежить, чи стоїть? — Отак розпитає [Чіпка], повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть (Мирний, І, 1949, 141); Товарний потяг ішов задумано, повагом, залишаючи позад себе зелені вогні (Мик., Повісті.., 1956, 157); Повагом, спокійно, ніби про когось стороннього, розповідає Оленчук про себе, про своє життя (Гончар, Маша.., 1959, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 631.