ПОВА́ЖЧАТИ, аю, аєш, док. Зробитися, стати важчим. Чого ви мені у клунок наклали, що він так поважчав? (Сл. Гр.); Поважчала я на два кіло (Л. Укр., V, 1956, 375); Літо та осінь пройшли ще не дуже сутужно, бо дощі постачали воду, а сонечко сушило сорочки. Зате з першим же морозом праця поважчала вдвоє (Л. Янов., І, 1959, 282); Враз його очі поважчали, а штучні краплини сміху в них перетопились у хижість (Стельмах, Хліб.., 1959, 475); // безос. — Вали, парубче, на мене всю провину. Немало ж у селі всякої всячини говорять про Окунівну. От і ти щось додай від себе: мені вже не поважчає (Стельмах, І, 1962, 535).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 633.