ПОВБИ́ВАНИЙ 1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повбива́ти 1. Попід вогкими й обдертими стінами стояли високо від землі, на повбиваних стовпах, широкі лавки (Кобр., Вибр., 1954, 124); // повби́вано, безос. присудк. сл. Між стовпами повбивано поперечні дрючки (Фр., IV, 1950, 46).
ПОВБИ́ВАНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повбива́ти2. Що, коли б ці і подібні потвори лишалися й нині Ще не повбивані, — чим небезпечні були б вони людям? (Зеров, Вибр., 1966, 195); // повби́вано, безос. присудк. сл. Ваших синів повбивано, спопелилися ваші діти (Коротич, Вогонь, 1968, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 635 - 636.