ПОВБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Одягти всіх або багатьох. Балабуха повбирав жінку, паннів і вивів на ганок (Н.-Лев., III, 1956, 152); // Гарно одягти; нарядити (всіх або багатьох). Матері повбирали своїх дочок, як ляльок (Н.-Лев., III, 1956, 139).
2. Надягти на себе все або багато чого-небудь. Молодиці і дівчата-відданиці виглядали як у свято, найкраще своє лудіння на себе повбирали, і воно на них як жар горіло, аж сміялося (Кач., Вибр., 1947, 119).
3. Прикрасити, прибрати чимсь усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох. Коси у неї, як смоль, чорнії та довгі-довгі, аж за коліно; у празник або хоч і в недільку так гарно їх повбира (Кв.-Осн., II, 1956, 25); Гостей в гірлянди повбирали, на зустріч в місто повели (Тич., II, 1957, 276).
4. розм. Забруднити, вмочивши в щось, обсипавши чимсь, усе або багато чого-небудь. В’язова тінь кудлата, що звисала Над берегом, була така густа І чорна-чорна, що у неї можна Було, неначе в смолу, повбирати Рукава наших білих сорочок (Вирган, В розп. літа, 1959, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 636.