ПОВДОВІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Те саме, що овдові́ти. Торік вийшла [молодиця] заміж, а цього року повдовіла (Март., Тв., 1954, 291); Отець Іаков, повдовівши скоро після народження Нінки, сам випестив її, виглядів (Юхвід, Оля, 1959, 9); Він [чорногуз] майже безперестанку клепав своїм дзьобом, наче сповіщав людям, що в дорозі повдовів (Томч., Готель.., 1960, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 637.