ПОВЕ́ЗЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повезти́ 1; // пове́зено, безос. присудк. сл. Поза селом, поза селом Та повезено сіно. А десь моє серденятко Вечеряти сіло (Укр.. лір. пісні, 1958, 87); Аж ось вгляділи одрадяни, що машину повезено у двір (Мирний, IV, 1955, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 637.