ПОВЕРТІ́ТИ, рчу́, рти́ш, док., перех.
1. Вертіти якийсь час. Сопкін обдивився її [квітку] теж зверху і зісподу, понюхав, повертів у руках і передав назад Ясочці (Вас., І, 1959, 349); Граф повертів в руках пакета і пішов до кабінету (Кочура, Зол. грамота, 1960, 201).
2. Укрити заглибинами, отворами в багатьох місцях; // безос. Щось іде — таке.., що й глянути гидко: на одно око сліпе, вид йому покрутило та повертіло (Свидн., Люборацькі, 1955, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 643.