ПОВЕСЕЛІ́ШАТИ, аю, аєш. Док. до веселі́шати. Адась повеселішав, радісно луснув батогом і вдарив по конях (Фр., VII, 1951, 76); Петро Антонович почав оповідати свої мисливські пригоди, і Леся повеселішала (М. Ол., Леся, 1960, 12); // безос. От нашій Ївзі на душі так повеселішало, що вона вже й нужди мало (Кв.-Осн., II, 1956, 270); Дарунок звалився наче з неба, і в штабному вагоні повеселішало (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 448); // Виразити такий стан (про очі, обличчя і т. ін.). Лице її знов засвітилось, повеселішало (Н.-Лев., І, 1956, 152); * Образно. Від усієї його неповторної динамічної юності віє таким нищівним для всіляких сумнівів оптимізмом, що хата повеселішала вся, неначе щось в ній стелю підняло (Довж., І, 1958, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 644.