ПОВИБИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повибива́ти. — А в лобогрійці дишло поламане! Коса поіржавіла, в шестернях зубки повибивані! (Вишня, І, 1956, 379); // у знач. прикм. Під стріхою сумом чорніють повибивані вікна (Вас., І, 1959, 292); Винних немовби й не було, а приміщення волості стояло з повибиваними шибками (Шиян, Гроза.., 1956, 394).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 647.