ПОВИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Те саме, що поба́чити 1. — Чкурнем — і поки сонце зійде, Енея мусим повидать (Котл., І, 1952, 223); — Ну, а ти ж де побував? Що повидав? (Тют., Вир, 1964, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 651.