ПОВИКЛЬО́ВУВАТИ, ує, док., перех. Виклювати все або багато чого-небудь (про птахів). Там десь, в чужій стороні, серед кривавої січі, зложе [зложить] він свою русяву головоньку, а вона, мати, не закриє очей своїй рідній дитині: їх хижі орли з граками повикльовують (Мирний, II, 1954, 83); // Клюючи, з’їсти все або багато чого-небудь. Горобці щоліто [щоліта] повикльовують усе, що він ні понасіва (Кв.-Осн., II, 1956, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 653.