ПОВИКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, док., перех.
1. За допомогою диму вигнати звідкись усіх або багатьох. Повикурювати бджіл.
2. перен. Примусити всіх або багатьох піти звідкись геть або залишити місце свого проживання. — Я хочу помалу повикурювати тих панків із сіл (Фр., VII, 1951, 232); — Повикурюємо ось інтервентів, розв’яжемо собі руки, давайте тоді комуною жити (Гончар, II, 1959, 70).
3. Випалити все або багато чого-небудь (цигарки, тютюн і т. ін.). Повикурювати всі цигарки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 653.