ПОВИЛІТА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.
1. Вилетіти (про всіх або багатьох). Гляньте, вже й ластів’ята повилітали (Сл. Гр.).
2. перен. Випасти раптово з чого-небудь (про все або багато чого-небудь; скрізь або в багатьох місцях). [Ключник:] Якийсь мисливець бухнув у царя, та так, що всі шибки повилітали… (Голов., Драми, 1958, 276); Ми.. вивалюємося у сніг, а зверху нас накриває сіно, і рожни, і дошки, що повилітали з саней (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 108).
◊ Повиліта́ти з голови́ — забутися (про все або багато чого-небудь). — Колись я писав вірші, знав напам’ять Овідія, Горація, а тепер все чисто повилітало з голови (Н.-Лев., III, 1956, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 654.