ПОВИНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, док., перех. Винести звідкись, кудись усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох. Як коти ті і вдень утешуться [школярі] у чужий садок і повиносять усе з гілками (Мирний, IV, 1955, 78); Слава.. вам, люди з лікарень! Ви майже з-під куль повиносили ранених (Ю. Янов., І, 1958, 209); Лесиха повиносила все з хати до сусідів (Стеф., І, 1949, 25); Хтось на городі повиривав усю квасолю, гарбузи, повиносив на шлях й поскладав на здорові купи (Н.-Лев., II, 1956, 62); Вже майже нічого не залишилося з речей у нашій кімнаті: бабуся все повиносила на базар, бо не було з чого жити (Сміл., Сашко, 1957, 83); — А цього року дощі повиносили картоплю з поля (Н.-Лев., II, 1956, 406); // безос. Бомби продовжували падати. Вікна в хаті давно повиносило (Перв., Дикий мед, 1963, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 656.