ПОВИПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Дати можливість чи дозволити всім або багатьом іти, вийти, поїхати і т. ін. звідкись, кудись. Кінні конвоїри гнали взяту під арешт Гаркушину наймичку, на яку впала підозра, що це вона повипускала з сарая вночі бранців (Гончар, II, 1959, 349); — Ой! — кинулася Докія. — Він ще їх [арештованих] повипускає десь (Кучер, Трудна любов, 1960, 72); // Вигнати куди-небудь худобу, птицю. Прийшла весна. Повипускали бідолашну тую тварину на зелену зілиночку (Гр., Без хліба, 1958, 139); // Перестати тримати все або багато чого-небудь. Та й заведе [баба] якої-небудь такої чудної казки, то діти аж боки рвуть регочуться або пообмирають і пір’я з рук повипускають з переляку (Дн. Чайка, Тв., 1960, 27).
2. Повернути свободу, звільнивши з ув’язнення, з-під арешту і т. ін. всіх або багатьох. Деяких людей хутко повипускали й оправдали, хоч нікого і не було винуватого (Вовчок, І, 1955, 248).
3. Виставити, висунути назовні все або багато чого-небудь. Жарота. Всі розпарені.. Хлопці повипускали сорочки (Вас., III, 1960, 324); Хлопці з-під шапок повипускали кучері (Головко, II, 1957, 125).
4. Утворити при рості колосся, пуп’янки і т. ін. Величезні глейкі бруньки на каштанах перетворилися вже на ніжні семилисники й повипускали свічечки майбутніх квітів (Ю. Янов., II, 1954, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 658.