ПОВИСКА́КУВАТИ, уємо, уєте, док.
1. Вистрибнути, вискочити звідкись куди-небудь (про всіх або багатьох). Діти, два хлопчики.. — повискакували за матір’ю з ридвану та й побігли між народ (Мирний, II, 1954, 96); Було б того гармидеру на цілу ніч, та здогадався Прокопчук відкрити двері, і повискакували кури надвір (Тют., Вир, 1964, 352); Лопнула шина… Авто спинилося тепер вже остаточно. Прожогом повискакували з нього люди (Смолич, І, 1958, 102); // розм. Швидко вибігти, виїхати звідки-небудь; швидко вибігши, виїхавши, з’явитися десь (про всіх або багатьох). Тим часом Денис та Зінько, прокинувшися від Стручишиного грюкоту й крику, повискакували з хати (Гр., II, 1963, 300); З гуком, із галасом повискакували [діти] із-за парт (Вас., Талант, 1955, 22); На голос команди [офіцера] повискакувало з дворів ще кілька уланів (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 22); Люди повискакували на вулицю.
2. розм. Швидко або раптово вилетіти, випасти звідкись (про все або багато чого-небудь). Вони [діти] дивились на багату тітку і все ждали, що з-під її поли от-от посиплються горішки, а з-за пазухи повискакують маківники (Н.-Лев., II, 1956, 319).
3. перен., розм. Раптово з’явитися, утворитися на чому-небудь у багатьох місцях. Криваві водянки, що в перший день [копання ровів] повискакували на дівочих долонях, вже встигли й полопатись (Гончар, Людина.., 1960, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 660.