ПОВИ́СКУВАТИ, ую, уєш, док. Стиха або час від часу видавати уривчасті, різкі, пронизливі звуки. Змучені собаки повискували і ледве плентались (Донч., III, 1956, 14); Від болю він [Грушевський] жалібно повискував (Смолич, Мир.., 1958, 98); // Час від часу утворювати уривчасті, різкі, пронизливі звуки. Інструменти замовкали один за одним, і тільки одна якась писклява дудка ще повискувала кілька тактів (Полт., Повість.., 1960, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 661.