ПОВИТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Витерти все або багато чого-небудь, усіх або багатьох. [Гільзе:] Дай, я тобі трохи пучки повитираю, а то вовну салом заялозиш (Л. Укр., IV, 1954, 246); Онися.. повитирала образи (Н.-Лев., III, 1956, 34); Повитирати склянки; // Стерши, змахнувши, прибрати, зняти що-небудь (у багатьох місцях). Повитиравши сльози,.. став питати [сотник] відьму (Кв.-Осн., II, 1956, 193); Тетяна з Мотрею.. повитирали пилюку на поличках (Зар., На.. світі, 1967, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 662.