ПОВИЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. і без додатка. Виїсти, з’їсти все, нічого не залишаючи. Я понапікував, понаварював, а вони прийшли, повиїдали (Сл. Гр.); Лис тим часом вискочив із жита та до горняток. Повиїдав усе чисто, решту порозливав, а сам драла (Фр., IV, 1950, 60).
2. перех. Пошкодити оболонку ока їдкою речовиною (у всіх або багатьох). [Івась:] Газ вашого батька повиїдав очі тисячам нещасних по той бік фронту… (Ірчан, І, 1958, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 652.