ПОВНОЗВУ́ЧНО. Присл. до повнозву́чний. Ненаголошені е та и вимовляються завжди повнозвучно, без помітної редукції і виразно протистоять звичайно іншим звукам (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 165); // перен. Вагомо, значуще. Бойове, загострено-публіцистичне слово одного з перших творців радянської поезії [Д. Бєдного] лунає й сьогодні повнозвучно (Рильський, III, 1956, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 685.