ПОВНОКРО́ВНИЙ, а, е.
1. Який має добре здоров’я і квітучий вигляд. Журба стоїть, ніби й не чує запрошення сісти. Стоїть, як дуб, непокірний, повнокровний, гордий (Епік, Тв., 1958, 546); Це був повнокровний чолов’яга середнього віку, із спокійним обличчям, випещеним русявим усом (Горд., Дівчина.., 1954, 4).
2. перен. Змістовний, насичений, багатий враженнями, подіями і т. ін. З гордістю бачиш, якою повнокровною, багатою тематично і художньо є наша поезія (Мал., Думки.., 1959, 40); Повнокровне життя; // Який повно відбиває риси кого-, чого-небудь. Проблема створення живого, повнокровного образу великого Кобзаря ще стане предметом уваги багатьох дослідників (Рад. літ-во, 3, 1966, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 685.