ПОВНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати повним (у 1 знач.); наповнятися. Вода струмочками збігає в річку, а та все повніє і повніє (Десняк, II, 1955, 311); * Образно. Спам’ятався, — а ти щезла… Розум холодіє, Лиш нещасна моя думка Росте та повніє (Рудан., Тв., 1956, 56).
2. Бути наповненим чим-небудь. Як птичим голосом повніють високості! (Рильський, II, 1956, 211); // перен., рідко. Бути цілком захопленим ким-, чим-небудь. Моя старенька, ти не сердься і головою не хитай. Бо тільки ним [коханим] палає серце, бо тільки ним повнію вкрай (Сос., І, 1957, 321).
3. Ставати повним (у 7 знач.); в міру товстіти. — Тепер модно бути худою, — зітхнула з заздрістю Ірма. Вона після одруження катастрофічно повніла (Мур., Свіже повітря.., 1962, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 684.