ПОВО́ЙНИК, а, ч. Старовинний російський головний убір, перев. заміжніх селянок, у вигляді пов’язки, яку надівали під платок. Анна підбивала під голубий повойник легке, неслухняне.. волосся (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 690.