ПОВО́ЛІ, присл.
1. Не швидко, не поспішаючи. Кінь, однак, не квапився і, видно, звик уже до штурханців і батогів, волік поволі підірвані ноги по нерівній дорозі (Кобр., Вибр., 1954, 112); Вікторія поволі повертає голову і бачить дівчину (Хижняк, Тамара, 1959, 218).
2. Поступово, з часом, не відразу. Здоров’я повертало до Остапа поволі, сили прибували по краплині (Коцюб., І, 1955, 374); На сході почала виступати м’яка смуга світанку. Поволі вона розповзлася по небі синюватим серпанком (Досв., Вибр., 1959, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 690.