ПОВОРОЖИ́ТИ, рожу́, ро́жиш, док. 1. Вгадати майбутнє чи минуле (на картах, по лініях долоні і т. ін.). Пішов Гітлер до ворожки, щоб поворожити, Чи довго йому осталось на цім світі жити (Коломийки, 1969, 395); Молода циганка набивалася поворожити Чернишеві (Гончар, III, 1959, 94).
2. Ворожити (у 1, 2 знач.), чарувати якийсь час. Як поснуть у селі люди, тоді вилізе [дідько] на млин, поворожить на зорі, погомонить із вітрами (Вас., І, 1959, 190); Перевела Явдоха свій цеп через дорогу; поворожила.. другою, теж чужою булкою і між свої положила (Кв.-Осн., II, 1956, 11).
3. Закінчити ворожити (у 1, 2 знач.), чарувати. Став [сотник] питати відьму, що «коли, — каже, — вже зовсім поворожила, то вже я й піду?» (Кв.-Осн., II, 1956, 193).
4. біля (коло) кого — чого, перен., жарт. Поратися біля кого-, чого-небудь якийсь час. Катерина поворожила біля мисника, дістала карафку з настоєм і поставила перед гостем (Чорн., Визвол. земля, 1959, 149); Одне тепер старому зосталося — рибки половити, біля бджілок поворожити (Грим., Кавалер., 1955, 68).
5. перен., розм. Придумати, вирішити, як діяти. Він, Роман, не дасть їм загинути, підпоможе і лісу купити, і хату поставити… Ось він побалакає з Семеном, може, щось удвох і поворожать… (Коцюб., І, 1955, 122).
6. перен., розм., рідко. Звернутися до когось із клопотанням про кого-небудь. Одваживсь Вовк у Лева попросити, Щоб старшиною до овець Наставили його служити… Лукавий молодець! Попереду він кинувсь до Лисиці, Щоб тая нищечком у Львиці Поворожила про його́ (Гл., Вибр., 1951, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 691.