ПОВОРУХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Однокр. до поворуши́ти 1, 2. Стояв [Микола] там на однім місці похилений і за цілий час і не поворухнув ногою (Март., Тв., 1954, 169); Косинський.. примружив очі, поворухнув бровами (Ле, Україна, 1940, 77); Не хотілося зводитись, важко було навіть поворухнути розморене теплою млостю тіло (Гончар, III, 1959, 392).
◊ [І] брово́ю не поворухне́ хто — комусь байдуже, хтось не звертає ніякої уваги; [І] па́льцем не поворухну́ти — те саме, що [І] па́льцем не ворухну́ти (див. ворухну́ти). На нього, здавалось, ніяк не вплинуло те, що ніхто й пальцем не поворухнув, щоб виконати його розпорядження (Шовк., Інженери, 1956, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 692.