ПОВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док. 1. неперех. Воювати (у 1 знач.) якийсь час. Багато потрудилися ви, товариші [радянські воїни]. Багато повоювали. Багато праці й поту, страшний тягар війни випав вам (Довж., III, 1960, 45); І я почув: — Він буде жить. Це кризис був. Ще повоюємо, юначе, — сказав сивенький у пенсне, з життям вітаючи мене (Сос., II, 1958, 418).
2. неперех., перен. Боротися якийсь час з ким-, чим-небудь або за когось, щось. — Так, нам ще з ними повоювати доведеться, з цими газетами, — в тон йому відповів Соколов (Собко, Запорука.., 1952, 57); Біс із нею, з тією Мухою [дівчиною]! Невелике добро дісталося Володі. А ось Голда, ця варта, щоб за неї повоювати (Ткач, Арена, 1960, 183).
5. перех. Перемогти, підкорити. Повернувшись.., вони повоювали князеве військо, а самого князя в полон взяли (Вас., II, 1959, 432); — Все Чигиринське староство повоював [гайдамака], із коронним військом бився (Хотк., Довбуш, 1965, 346); Розмова вже точиться про те, що наш солдат невибагливий, витривалий, .. що наш солдат може всіх ворогів повоювати… (Гуц., З горіха.., 1967, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 692.