ПОВСТЯ́НИКИ, ів, мн. (одн. повстя́ник, а, ч.). Зимове взуття з повсті; валянки. — Скинув повстяники з ніг та так, не роздягаючися, з халатом і ліг (Мирний, IV, 1955, 355); Гнат дістав з-під лави пару повстяників, кинув їх услід за босою Марією в сіни (Панч, В дорозі, 1959, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 695.