ПОВТО́РЮВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до повто́рювати. В його плаксивім голосі і в тім щохвиля повторюванім «паночку» жандарм добачав укритий насміх над своєю властю [владою] (Фр., II, 1950, 30); Він виголошував тост на честь Горпини, це можна було зрозуміти з часто повторюваного її імені (Ю. Янов., Мир, 1956, 274).
2. у знач. прикм. Який буває, трапляється і т. ін. знову, вдруге; повторний. В розташуванні повторюваних членів речення автор [Марко Вовчок] не обов’язково дотримується якоїсь певної симетрії (Курс. іст. укр. літ. мови, І, 1958, 403).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 696.