ПОВІВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. повіва́ти 1. Лесі здалося, що це було зовсім недавно. Сонячний весняний день, галасливий гурт школярів, вантажні автомашини з тендітними деревцями-саджанцями, лоскотливе повівання.. вітру і задушевні молодечі пісні (Хижняк, Невгамовна, 1961, 3); // Свідчення, прикмета наближення, настання чого-небудь, ознака чогось. В грудях вогонь, холодне повівання Вже чую смерті над чолом… (Стар., Вибр., 1959, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 666.