ПОВІ́К-ВІ́КИ, присл. Те саме, що пові́к. І за це їй [вчительці] від нас повік-віки мусить бути велика і щира подяка (Тич., III, 1957, 133); У природі є різні вулкани. Одні з них діючі, інші вже тривалий час спочивають, а є й такі, що згасли повік-віки (Наука.., 2, 1968, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 672.