ПОВІ́ШАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пові́шати. Високі гори обступають її [Шевченкову гору] з трьох боків амфітеатром, а її рівний верх похожий на платформу, кругом котрої повішані зелені завіси (Н.-Лев., II, 1956, 385); Дививсь на обідрані туші, повішані подовж стін (Коцюб., II, 1955, 361); Скорботними очима вдивляється вона [Україна] в свої згарища, у невимовних душевних муках простягає побиті свої роботящі руки до розкиданих дітей своїх, постріляних, повішаних на шибеницях [фашистами] (Довж., III, 1960, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 678.