ПОВІ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пові́сити. А як дійшли до церкви, то старша дружечка тихенько ззаду й розв’язала шнурочок, на чім повішений був капшучок (Кв.-Осн., II, 1956, 212); — В лісі між Ржавцем і Ічнею знайшли його, повішеного за ноги і зашмагованого канчуками (Стор., І, 1957, 382); І слово, і діло героїв — нетлінні — легендою стали живою, а Гітлер гниє, і гниє Муссоліні, повішений вниз головою… (Уп., Вірші.., 1957, 137); // у знач. прикм. Коли стає страшно жити серед них [ворогів], я йду до повішеної жінки, змітаю сніг їй з очей і дивлюся (Ю. Янов., І, 1954, 78); // у знач. ім. пові́шений, ного, ч.; пові́шена, ної, ж. Людина, скарана на смерть через повішення. Офіціальний кат домініону, м-р Елліс, брав надто дорого за кожного повішеного (Кулик, Записки консула, 1958, 190); Лікарка оглянула повішену, зробила обшук, але, крім записки в пазусі, нічого не знайшла (Чорн., Потік.., 1956, 386); // пові́шено, безос. присудк. сл. Видима річ, що Грицько не сам завісився, а вже мертвого його повішено (Гр., II, 1963, 415).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 679.