ПОГЕ́ЙКУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. Гейкати не дуже голосно або час від часу. Той білий [чоловік] пасе — ще й погейкує на худібку (Коцюб., II, 1955, 326); Пустив [Остап] воли і сам іде та тільки погейкує (Головко, II, 1957, 210).
2. на кого, перен. Те саме, що покри́кувати 2. Вбираючи на себе пишні шати, пан обозний поглядав вздовж дороги, погейкував на слуг (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 23); Тим часом Корж блукав по корівнику, як завжди, стримано погейкуючи на доярок (Добр., Тече річка.., 1961, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 706.