ПОГНИ́ТИ і рідко ПОГНИ́СТИ́, иє́, док. Розкластися, зруйнуватися під впливом мікроорганізмів; зіпріти, потрухнути. Аж страх погано У тім хорошому селі.. погнили Біленькі хати, повалялись (Шевч., II, 1963, 131); [Зінька:] Ач, стара, вже й зуби погнили, а їй зальоти на думці (Кроп., II, 1958, 41); Листя, що тоді падало з дерев, погнило в рівчаках чи під брилами зораної ріллі (Томч., Готель.., 1960, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 714.