ПОГНУ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до погну́ти. Криноліни були поламані, погнуті й помазані білою квашею (Н.-Лев., III, 1956, 190); Я хочу вирвати з рук жебрака той шматок хліба, що впав з мого столу, погнутого під вагою яств (Хотк., І, 1966, 133); Недалеко.. висіли шолом і меч князя Ігоря, його броня і щит у кількох місцях погнуті були мечем (Скл., Святослав, 1959, 34); // погну́то, безос. присудк. сл. Так усе [всі металеві конструкції] переплетено, перегнуто, погнуто (Вишня, І, 1956, 337).
2. у знач. прикм. Який погнувся, зігнувся під дією чого-небудь. Стоїть діжечка у куточку, заглянув: водичка блищить, і лежить на дні погнутий кухлик (Тесл., Вибр., 1950, 176); Низька, погнута стеля звисає над самою головою (Кол., На фронті.., 1959, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 714.