ПОГНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Набути зігнутої, дугоподібної форми під дією чого-небудь. Вже ми за саму стволину [від рушниці] борюкаємося. І стволина вже погнулася, а він не пускає (Хотк., І, 1966, 90); Лагутін так стискує поручні палуби, що, здається, вони зараз погнуться (Донч., II, 1956, 214); // Прогинаючись під дією ваги, удару і т. ін., стати нерівним, викривитися; ввігнутися. В здоровій залі два кутки осіли. Підлога погнулась і пожолобилась (Н.-Лев., І, 1956, 618); Довго рубалися вони! І наплічники і нагрудники погнулися в обох від ударів (Довж., І, 1958, 260); * Образно. [Храпко:] І чого б воно? Бачиться, й перо міцно держу, і руки не трусяться, а стрічки.., — і сюди, й туди погнулися (Мирний, V, 1955, 121); // Перехилитися, перегнутися. Устав [Марусяк] — і якось погнувся увесь на один бік (Хотк., II, 1966, 199); // Схилити верхню частину; нахилитися. Соком колосся наллється, Повне вагою додолу погнеться (Щог., Поезії, 1958, 219); Тополі на Збручі погнулися з чорних досад (Мал., Звенигора, 1959, 126).
2. перен. Піддатися чому-небудь, втратити стійкість.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 714.