ПОГО́ДКА, и, ж., розм. Те саме, що пого́да. Над селом розгулялась метелиця.. — Хороша погодка, тільки відьмам на Лису гору їздити (Стельмах, II, 1962, 383); Діденко раптом обкрутився на місці, спиною до вітру, щоб передихнути, і крикнув: — Ох, і погодка ж! (Головко, II, 1957, 526).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 716.