ПОГО́ЖИЙ, а, е.
1. Ясний, теплий, сонячний (про погоду, пору дня, року і т. ін.). Вийшов я з села ранком погожим і свіжим (Вовчок, VI, 1956, 229); На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі (Тич., І, 1957, 20); * Образно. Комунізму дні погожі Майбутнє людству розстила (Рильський, III, 1961, 96).
2. Свіжий, чистий (про воду, повітря і т. ін.). В спрагу дасть [мужик] погожої води Напитися (Фр., X, 1954, 52); Слабий висунувся по пояс у вікно й жадібно хапав погоже повітря (Дн. Чайка, Тв., 1960, 108); Україно, живого труда сторона, Зорі ясні, погожії, тихії води! (Рильський, II, 1960, 179); // перен., поет. Наповнений свіжою, чистою водою. Клюне [горлиця] собі зернятко 1 летить, і летить До погожої криниці Й воркотить, воркотить (Пісні та романси.., II, 1956, 139); // Сприятливий, попутний (про вітер). Летить корабель білокрилий під вітром погожим… (Л. Укр., III, 1952, 743); Вічно світитиме над неозорим степом гаряче сонце і вічно колихатимуться на щедрій землі під погожим вітром важкі бронзові колоски (Ткач, Жди.., 1959, 69).
3. перен. Щасливий, безтурботний, нічим не затьмарений. З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої (Коцюб., III, 1956, 128); // Який виражає спокій, безтурботність. Погожий погляд.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 717.