ПОГО́РБЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до пого́рбити і пого́рбитися. Дивно було чути сміх оцих напівбосих, погорблених холодом людей (Гончар, II, 1959, 425); Всі шанобливо розступилися, даючи дорогу старезному, аж погорбленому, але ще дебелому дідові (Баш, Надія, 1960, 242).
2. у знач. прикм. Те саме, що зго́рблений 2. * Образно. — Журавель уже полинув, Б’є сполоханим крилом, І погорблену хатину Вітер хиле за селом… (Нагн., Пісня.., 1949, 96); // Укритий горбами. Перед очима на мить з’являється погорблене кладовище (Стельмах, II, 1962, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 719.