ПОГО́РДЛИВИЙ, а, е. Сповнений гордості (у 3 знач.). Пекучий жаль дитячий обгортає хлопців на таку привабну, а нежалісливу й погордливу маму (Вас., І, 1959, 217); // Який виражає зневажливе, зверхнє, презирливе ставлення до інших. Очі та погордлива рисочка коло уст якось прикро вражали, псували доволі гарне, чепурне Романове обличчя (Коцюб., І, 1955, 105); Ахмет задоволено кашлянув і погладив свою бороду, кинувши погордливий погляд на тлумача (Досв., Гюлле, 1961, 46); Зразу ж він набрав погордливого вигляду, щоб усі бачили, що ішов майбутній адвокат (Чорн., Визвол. земля, 1959, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 720.