ПОГО́РДЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. пого́рдливий. Його запитання, сповнені кмітливості, ставали все більш поважними й цікавими. Це визнавали навіть його товариші на курсах, змінивши свою погордливість і чванькуватість на товариське ставлення (Коцюба, Нові береги, 1959, 108); Батько в Оленки працював головою сільради. У селі це було найвище начальство, Оленка це розуміла, і звідси йшла її погордливість (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 720.