ПОГОТІ́В, присл. Тим більше. І без того вона ходила за Марусею, як за дитинкою маленькою, а тепер і поготів: з очей вичитувала кожне бажання, берегла від найменшого роздратовання (Хотк., II, 1966, 56); — Чорногуз, і той своє гніздо має, а людина і поготів повинна мати своє (Цюпа, Назустріч.., 1958, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 721.