ПОГРИ́МУВАТИ, ую, уєш, недок. Гримати не дуже сильно або час від часу. Погримуючи рейками, попихкує поїзд (Епік, Тв., 1958, 416); Глухо погримуючи, рухались до автостради ворожі танки (Гончар, III, 1959, 447); Ніч темна, хмарна. Ще й грім десь за Пслом стиха погримує (Вирган, В розп. літа, 1959, 284); Мама.. погримувала на дітей (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 723.